Опікова хвороба: стадії, лікування

Опікова хвороба виникає у відповідь на отримання обширних опіків, супроводжується порушенням функцій органів і систем, вызывающимся масивною втратою плазми, розпадом еритроцитів, зміною всіх функцій шкіри і обміну речовин. Клінічні спостереження практикуючих комбустіологів і опікових хірургів показують, що ця патологія зазвичай розвивається при глибоких опіках IIIB або IV ступеня, що охоплюють 8-11 % тіла або поверхневих ураженнях I-ІІІА ступеня з площею 15-20 %.

Інші фахівці відзначають, що поштовхом до розвитку опікової хвороби стають більш глибокі опіки 15 % тіла у дорослих людей або 10 % у літніх пацієнтів і дітей. Поверхневі опіки провокують розвиток патології при ураженні 20 % і більше поверхні тіла. Тяжкість стану пацієнта при опікової хвороби залежить від ступеня її вираженості. Головні небезпеки цього комплексу симптомів – можлива інвалідизація у віддаленому періоді або смерть хворого.

§ Зміст

• Механізм розвитку
• Стадії опікової хвороби
  • Симптоми і ступеня опікового шоку
  • Симптоми опікової токсемії
  • Симптоми септико
  • Симптоми реконвалесценції
• Діагностика
• Лікування
• Прогноз
• До якого лікаря звернутися?

Механізм розвиткуПри опіку формуються ділянки некрозу уражених тканин. Якщо площа ураження велика, токсини з некротизованих тканин потрапляють у кров і порушують процеси життєдіяльності організму

При будь-якому опіку – термічному або виникає внаслідок ураження електричним струмом, радіацією чи агресивним хімічним речовиною – виникає ділянка некрозу м’яких тканин. Навколишнє його частина тканин знаходиться в стані паранекроза, цей процес призводить до викиду в кров’яне русло елементів і токсинів, що утворюються з-за розпаду тканин. У крові підвищується рівень простагландинів, протеолітичних ферментів, гістаміну, калію, серотоніну і натрію. Це зміна складу крові викликає підвищення проникності капілярів, і плазма випливає з них в оточують судини тканини. З-за цього об’єм циркулюючої крові знижується і у відповідь на дане зміна відбувається викид адреналіну, норадреналіну та катехоламінів.

Зниження об’єму крові призводить організм до «режиму економії» – централізації кровообігу. В результаті основний обсяг цієї біологічної рідини спрямовується до життєво важливим органам, а інші починають страждати від недоліку кровообігу. Згодом у потерпілого розвивається гіповолемічний шок, виникають ознаки згущення крові та порушення водно-сольового обміну, які ще більшою мірою порушують функції інших систем і органів.

У відповідь на такі зміни у хворого зменшується об’єм виділеної сечі (аж до анурії). Токсичний вплив виділяються з-за опіку речовин і порушення в роботі ендокринної та імунної систем викликають:

• розвиток дегенеративних порушень у печінці та серці;
• формування виразок у травному тракті;
• розвиток парезу кишечника;
• виникнення тромбозів та/або емболій в судинах брижі;
• розвиток пневмоній.

Опікова хвороба розвивається в перші години після пошкодження шкіри опіком і триває ще якийсь час після травми. Всі її прояви без своєчасної корекції з боку лікарів можуть бути настільки важкими, що призводять до настання летального результату.

Стадії опікової хвороби

У своєму розвитку опікова хвороба проходить 4 основні стадії:

• Опіковий шок – викликається відповіддю організму на некроз тканин, уражених опіком, починається у перші добу і триває 3 дні.
• Гостра опікова токсемія – провокується надходженням у кров продуктів розпаду тканин і гормонів, що починається через 3 доби і триває від 3 до 15 днів.
• Септикотоксемія – викликається інфікуванням уражених ділянок тканин і виникаючими інфекційними ускладненнями, починається приблизно через 2 тижні і триває від 3 до 5 тижнів.
• Реконвалесценція починається при сприятливому загоєнні всіх опікових ран, супроводжується поступовим відновленням всіх систем і органів, триває від 3 до 4 місяців.

Симптоми і ступеня опікового шоку

Прояви цієї реакції організму на великий або глибокий опік виникають в перші три доби після отримання ушкодження. При розвитку опікового шоку потерпілий стає метушливим і збудженим, не може реально оцінити ступінь травми і свого стану. Згодом на зміну цим проявам приходить слабкість і загальмованість, у деяких розвивається сплутаність свідомості. Зміни самопочуття можуть доповнюватися постійної блювотою, нудотою, спрагою і гикавкою. У деяких пацієнтів виявляють парез кишечника.

Згодом із-за розвитку опікового шоку в потерпілого наростають прояви порушення кровообігу і розвивається гіповолемічний шок. Олігурія проявляється появою сечі коричневого, чорного або темно-вишневого відтінку. У хворого може підвищуватися або знижуватися температура з-за порушень у роботі центру терморегуляції. Лихоманка супроводжується вираженим ознобом і м’язової тремтінням.

При проведенні клінічних аналізів сечі і крові у хворих на стадії опікового шоку виявляються:

• лейкоцитоз;
• гіпопротеїнемія;
• підвищення рівня калію, гематокриту і гемоглобіну через згущення крові;
• протеїнурія;
• підвищення щільності сечі через порушення функцій нирок.

Ступінь тяжкості опікового шоку залежить від масштабів ураження тканин і загального стану здоров’я пацієнта. Фахівці виділяють 3 ступеня тяжкості цього стану:

• I – виникає при ураженні до 20 % шкіри, характеризується як шок легкого ступеня, артеріальний тиск потерпілого залишається в нормі, електролітне рівновагу змінюється незначно, об’єм виділеної сечі знижується незначно, а олігурія проявляється коливаннями погодинного діурезу;
• II – розвивається при ураженні від 20 до 40 % площі шкірних покривів, визначається як важкий шок, проявляється психомоторним збудженням в перші години, коливаннями артеріального тиску, нудотою, блювотою, зниженням об’єму сечі, що виділяється до 600 мл на добу, азотемією і метаболічним ацидозом;
• III – виникає при ураженні більше 40 % площі тіла і характеризується як вкрай важкий шок, об’єм виділеної сечі може знижуватись до повної анурії, свідомість потерпілого загальмований і сплутана, артеріальний тиск знижується.

Симптоми опікової токсемії

Ця стадія опікової хвороби починається через 3 доби і може тривати від 3 до 15 днів. Її розвиток починається після повернення скупчилися в тканинах токсинів і рідини в кров. Їх надходження в загальний кровотік призводить до появи наступних симптомів:

• порушення сну (аж до безсоння);
• галюцинації;
• рухове збудження з елементами марення;
• судоми (не у всіх);
• нагноєння уражених опіком тканин;
• токсичний міокардит: зниження артеріального тиску, аритмія, тахікардія, глухість серцевих тонів, розширення меж серця вліво;
• патології органів травлення: динамічна непрохідність кишечнику, токсичний гепатит, виразкові ураження поверхні кишечника або шлунка;
• патології органів дихання: ексудативний плеврит, пневмонія, іноді – набряк легенів.

При проведенні аналізів крові виявляється зсув лейкоцитарної формули вліво, лейкоцитоз та ознаки анемії. У сечі виявляється мікро — або макрогематурія, білок і зменшення щільності.

Симптоми септико

Ця стадія опікової хвороби починається після завершення токсемії і в залежності від тяжкості клінічного випадку триває від 3 до 5 тижнів. Її розвиток провокується повторним інфікуванням ранової поверхні опіку, яке відбувається після відторгнення струпа і інфікування синьогнійною, кишковою паличкою або стафілококом.

У хворого розвивається лихоманка, що супроводжується чергуванням періодів підвищеної температури з епізодами її зниження до норми і нижче. На ранових поверхнях опікового ураження виникає багато гною і з’являються ділянки атрофичных млявих грануляцій. Пацієнти стають исхудавшими, у них виявляються контрактури суглобів та ознаки атрофії м’язів. Через ураження нирок виникає поліурія, в аналізах виявляється постійна протеїнурія, гіпопротеїнемія і гіпербілірубінемія.

У багатьох хворих на цій стадії захворювання розвиваються септичні ускладнення, що призводять до смерті. При сприятливому результаті і загоєння опікової поверхні починається стадія реконвалесценції – одужання.

Симптоми реконвалесценції

При початку одужання пацієнти відзначають поліпшення загального стану. Їх температура стабілізується і повертається до норми, поступово збільшується маса тіла. В аналізах відзначаються ознаки нормалізації білкового обміну. Тугоподвижность суглобів може залишатися або поступово усувається.

У пізніх періодах у хворих після опікової хвороби можуть розвиватися наступні ускладнення:

• токсичний міокардит;
• пневмонія;
• токсичний гепатит;
• виразки шлунка і кишечника;
• токсичний набряк легенів.

ДіагностикаПро стан хворого розкажуть показники загального, біохімічного аналізів крові, а також ряду інших досліджень

Діагностика опікової хвороби підкріплюється дослідженнями, які оцінюють загальний стан хворого і стан внутрішніх органів і систем:

• клінічний аналіз крові;
• загальний аналіз сечі;
• біохімічне дослідження крові;
• рентгенографія органів грудної клітки;
• гастроскопія;
• ЕКГ, Ехокг та МРТ серця;
• контрастна рентгенографія органів черевної порожнини;
• аналіз калу на приховану кров.

Обсяг обстеження визначається тяжкістю стану пацієнта. Для виявлення всіх можливих ускладнень хворому призначаються консультації кардіолога, гастроентеролога, пульмонолога та ін.

Лікування

Вибір способу лікування опікової хвороби визначається стадією захворювання і загальним станом хворого. На перших стадіях її розвитку пацієнту показана обов’язкова госпіталізація, бажано відразу у спеціалізоване опікове відділення. В інших випадках стабілізація стану досягається в умовах відділення хірургії, травматології або реанімації, і тільки після цього пацієнта транспортують в опіковий центр.

На першій стадії опікової хвороби рекомендується рясне пиття, дотримання постільного режиму і введення електролітних і кровезаменяющих розчинів. Для усунення болю використовуються різні схеми прийому анальгетиків.

Після госпіталізації хворого продовжують вводити внутрішньовенно великі об’єми рідини (кристалічних, колоїдних, плазмозаменяющих розчинів та плазми), виконують оксигенотерапію і для знеболювання проводять новокаїнову блокаду. При неможливості купірування болю звичайними анальгетиками призначаються наркотичні засоби. Пацієнтам з необхідністю відновлення компонентів крові вводяться порції цільної крові.

Для підтримання життєдіяльності систем і органів у план медикаментозної терапії включаються наступні засоби:

• аскорбінова кислота;
• глюкокортикоїдні препарати;
• серцеві глікозиди;
• антикоагулянти;
• кокарбоксилаза.

Ранові поверхні опіків регулярно промивають розчинами антисептиків, зверху на них накладають вологі стерильні пов’язки.

Після розвитку опікової токсемії і септикотоксемії продовжують активну дезінтоксикаційну терапію, а для профілактики ускладнень призначають антибіотики, анаболіки, вітамінні і білкові препарати. Для більш швидкого загоєння вводять засоби для прискорення регенерації тканин і продовжують місцеве лікування опіку.

Після початку одужання пацієнтам можуть виконуватися реконструктивні операції по усуненню наслідків травм:

• видалення рубців;
• усунення контрактур;
• лікування трофічних виразок.

Для усунення косметичних дефектів виконуються пластичні операції.

Прогноз

При опікової хвороби результат захворювання багато в чому залежить від площі та глибини опіку, своєчасності початку лікування і загального стану здоров’я пацієнта. Після успішного завершення опікової септикотоксемії настає період одужання. У решти пацієнтів ця стадія опікової хвороби завершується летальним результатом. У багатьох хворих, які вижили у віддаленому періоді можуть виникати обмеження працездатності.

До якого лікаря звернутися?

Лікуванням опікової хвороби повинен займатися опіковий хірург або комбустіолог. Поява будь-яких опіків, особливо великих і глибоких, що супроводжуються різким погіршенням загального самопочуття, повинно ставати приводом для обов’язкового звернення до фахівця. При необхідності пацієнтам з опіковою хворобою призначаються консультації кардіолога, гастроентеролога, пульмонолога та ін.

Опікова хвороба викликається великими або глибокими опіками, які призводять до розвитку некрозу тканин та інтоксикації всього організму. Її течія проходить чотири стадії: опіковий шок, гостра опікова токсемія, септикотоксемія і одужання. Лікування даного наслідки травми повинно проводитися під пильним наглядом фахівців, а його головна мета спрямовується на усунення інтоксикації, інфікування, надолуження втрачених електролітів і білків, нормалізацію функціонування уражених органів і загоєння опікової поверхні.

Випуск програми «Здоров’я» на тему «Порятунок людей з опіками»: