Туляремія: щеплення і інші методи профілактики, принципи діагностики та лікування
FacebookМой мирВконтактеОдноклассникиGoogle+
Туляремія належить до числа поширених інфекційних хвороб. За своєю природою вона є зоонозом з різними шляхами передачі. Для даної патології характерна наявність тривалого гарячкового періоду, інтоксикації, ураження лімфатичних вузлів і внутрішніх органів.
Частіше хворіють на туляремію сільські жителі. Міське населення теж схильне інфікування під час виїзду на відпочинок, дачу, риболовлю. У більшості випадків зараження відбувається при контакті з хворими тваринами або при вживанні заражених продуктів харчування або води. Особливу роль у поширенні інфекції відіграють кровоссальні комахи, які є її носієм.
§ Зміст
- Принципи діагностики
- Диференціальна діагностика
- Терапевтична тактика
- Профілактика
- До якого лікаря звернутися
- Подивіться популярні статті
Принципи діагностики
В аналізі крові хворого туляремією виявляється високий титр специфічних антитіл.
Діагноз «туляремія» базується на аналізі клінічної картини та епідеміологічних даних. Лікар може запідозрити хворобу, виявивши у пацієнта характерні симптоми (поєднання лихоманки та інтоксикації з формуванням так званих бубонної або первинних афектів), а також зв’язок її виникнення з:
- виїздом на природу;
- укусами комах або гризунів;
- поїздкою на риболовлю чи полювання;
- роботою на косовиці або обробці зерна;
- обробленням туш тварин і т. д.
Попередній діагноз підтверджується за допомогою методів лабораторної діагностики:
Серологічні реакції стають позитивними, починаючи з другого тижня хвороби. Найбільш специфічним і високочутливим серед них вважається метод імуноферментного аналізу.
Досить інформативною є шкірна алергічна проба. Вона дозволяє виявити патологічний процес з третього дня захворювання. Для її проведення підшкірно в середню третину передпліччя вводиться тулярин (суспензія вбитих збудників). Результати цієї проби оцінюються через 24 і 48 годин. При наявності почервоніння і набряку розміром більше 10 мм вона вважається позитивною.
Однак і серологічні реакції, і шкірно-алергічні тести можуть залишатися позитивними тривалий час після хвороби і навіть після вакцинації. Це слід враховувати в процесі діагностики.
Більш надійним методом діагностики є біопроба на білих мишах, яка проводиться в спеціально обладнаній лабораторії. Після зараження на 3-10 добу хвороби гризуни гинуть і їх органів роблять мазки-відбитки, які досліджують під мікроскопом і виконують посів на поживні середовища.
Перспективним напрямком діагностики є полімеразно-ланцюгова реация, що дозволяє виявити в біологічних тканинах специфічну ДНК на ранніх стадіях хвороби.
Диференціальна діагностика
При туляремії напрямок диференціальної діагностики залежить від її клінічної форми.
- Бубонну форму туляремії слід відрізняти від чуми і гнійних лімфаденітів. В останньому випадку крім лімфаденіту є місцевий запальний процес у вигляді гнійної рани або панариціїв і лімфангіт. При чумі бубони різко болючі з вираженим запаленням навколишніх тканин.
- Виразково-бубонну форму хвороби диференціюють з сибірською виразкою, кліщовим риккетсиозом, а ангінозний-бубонну – з дифтерією.
- При глазобубонном варіанті туляремії не можна забувати про кон’юнктивітах іншої природи, а також дифтерії очей.
- Легенева форма даної патології може нагадувати пневмококковую пневмонію, туберкульоз, легіонельоз.
- При підозрі на генералізовану форму хвороби необхідно виключити сепсис, туберкульозний процес, рикетсіоз.
Терапевтична тактика
Особи з діагнозом «туляремія» підлягають госпіталізації в інфекційний стаціонар. При цьому режим визначається тяжкістю стану. Особливої дієти не вимагається.
- В основі лікування лежить антибактеріальна терапія. Препаратами вибору при даній патології є аміноглікозидні антибіотики. Середня тривалість лікування становить 2 тижні. При збереженні лихоманки вона може бути збільшена. Для попередження рецидивів терапію продовжують протягом 5-7 днів після зниження температури тіла до нормальних цифр.
- При непереносимості аміноглікозидів використовуються альтернативні засоби – хлорамфенікол або тетрацикліни.
- З метою зменшення явищ інтоксикації проводиться инфузионнная терапія (внутрішньовенне введення розчинів).
Також призначається місцева терапія:
- при ураженні очей – антибактеріальні очні краплі;
- при локалізації патологічного процесу на мигдаликах – полоскання горла розчинами антисептиків;
- на область уражених лімфатичних вузлів – компреси;
- у разі нагноєння бубонної – хірургічне втручання (розтин гнійного вогнища).
Профілактика
Важливою мірою профілактики туляремії є боротьба з гризунами на виробництві, складах і в житлових приміщеннях.
Основними напрямками профілактики туляремії є:
Раннє виявлення хворих на туляремію та своєчасне лікування дозволяє уникнути затяжних форм хвороби і попередити її рецидиви. Проведення санітарно-епідемічних заходів у вогнищі інфекції допомагає запобігти її поширення.
До якого лікаря звернутися
При підозрі на туляремію зазвичай пацієнт звертається до терапевта. Діагностику і лікування проводить інфекціоніст. Так як при туляремії можуть уражатися різні органи, може знадобитися додаткова консультація дерматолога, офтальмолог, ЛОР-лікаря, пульмонолога або хірурга.
Про туляремії в програмі «Жити здорово!» з Оленою Малишевої:
Жити здорово! Туляремія — небезпека від гризунів. (24.07.2017)
ТРК «ЛянторИнформ», відеосюжет про туляремії:
Туляремія хвороба на кінчику комариного хоботка
Подивіться популярні статті