Синовіальна саркома: фактори ризику і як уникнути рецидиву
Синовіальна саркома м’яких тканин – онкологічне захворювання, якому однаково схильні обидві статі. У процесі прогресування синовіальна саркома може торкнутися кісткову тканину і поступово зруйнує її, що і є головною небезпекою захворювання. Злоякісна пухлина, обростаючи метастазами, вражає також регіональні лімфовузли і легкі.
Як вчасно визначити початок розвитку пухлини
Як і у випадку з іншими онкологічними захворюваннями, конкретних причин виникнення синовіальної саркоми встановити неможливо. Існують загальні фактори, усунувши деякі з яких, людина може знизити ризик утворення злоякісної пухлини:
- радіологічне опромінення;
- тривалий вплив канцерогенних речовин;
- ускладнення після перенесених травм;
- прийом імунодепресантів;
- генетична схильність.
Прояв патології з самого початку і впродовж усього процесу розвитку можна назвати яскраво вираженою – ігнорувати симптоми навряд чи вдасться, тому саркому часто визначають на початковій стадії за такими ознаками:
- постійно посилюються болі в зоні ураженої ділянки;
- поява ущільнень, які добре промацуються вже на початковій стадії, причому, вони можуть бути різної консистенції;
- порушення рухових функцій самого ураженого суглоба або всієї кінцівки;
- підвищення температури;
- якщо почалося метастазування, спостерігається збільшення лімфовузлів в прилеглих тканинах.
Крім цього, хворого супроводжує швидка стомлюваність, загальне фізичне нездужання, втрата ваги внаслідок зниження або повної відсутності апетиту.
Кожен симптом окремо – це вже загроза здоров’ю людини і важливий сигнал для звернення до медичного закладу, оскільки прогноз виживаності при цьому типі утворень безпосередньо залежить від стадії занедбаності і оперативності розпочатого лікування.
Ступінь злоякісності
Рівень диференціації – важливий показник синовіальної пухлини, і чим він нижче, тим більше знижуються шанси на одужання. Високодиференційовані саркоми менш злоякісні, після їх лікування яких рідко трапляються рецидиви. Середній вважається форма захворювання проміжної стадії між легкої і особливо важкої.
Низкодифференцированная синовіальна саркома відрізняється онкологією з великим ступенем злоякісності, що підвищує ймовірність поширення метастазів в інші тканини і органи, оскільки ця пухлина стрімко розростається. Саркоми низького рівня диференціації ведуть себе агресивно, активно пускає метастази, ушкоджуючи здорові тканини. Хвороба прогресує настільки швидко, підпорядковуючи собі нові клітини в організмі, що не завжди вдається виявити джерело розвитку нової пухлини.
Низкодифференцированная синовіальна саркома вважається одним з найбільш небезпечних для пацієнта захворювань. Це пояснюється тим, що такі пухлини вкрай погано піддаються всякому лікування, навіть хіміотерапія та променева терапія для більшості з них малоефективні. Видалення хірургічним шляхом у даному випадку є єдиним рішенням.
Методи діагностики та лікування
При обстеженні хворого важливо клінічно оцінити його стан, провести як інструментальні, так і лабораторні методи дослідження:
- рентген, МРТ, комп’ютерна томографія встановлюють вогнище ураження і його ознаки;
- радіоізотопне обстеження визначає межі пухлини і її локалізацію;
- біопсія досліджує ступінь ураження біологічного матеріалу та встановлює стадію розвитку онкології;
- ангіографія визначає наявність судин, характер кровопостачання в місці розвитку пухлини.
Хірургічна операція – найбільш результативна терапія синовіальної саркоми. Коли новоутворення вже проникло в м’язові шари, його видаляють методом широкого видалення, захоплюючи і частина здорових тканин, що оточують уражені ділянки. Якщо після операції саркома пустила коріння в магістральні судини, нервові стовбури або кістка, виконується ампутація кінцівки. В даний час відсоток хворих, яким вдається зберегти кінцівки, стає все вище завдяки успішному поєднанню хірургічних операцій з опроміненням.
Променева терапія при синовиоме зазвичай призначається до хірургічного втручання та в післяопераційний період. До операції радіологічне опромінення призупиняє процес патологічного розвитку, зокрема, розростання метастазів. Після видалення новоутворення променева терапія блокує можливі залишки пухлини і знижує ризик рецидивів.
Хіміотерапія може застосовуватися в якості самостійного або додаткового лікування (в комплексі з операцією) для знищення пухлинних клітин. Цей метод в основному призначається, коли організм онкохворої вже вражений множинними метастазами.
Вірогідність повторної саркоми
У значної частини пацієнтів, яким провели місцеве видалення злоякісного утворення, може статися місцевий рецидив синовіальної саркоми, після широкого видалення ризик повторного розвитку пухлини знижується. Поява повторного новоутворення в місці первинного вогнища залежить від біологічних характеристик саркоми і від радикальності проведеної першої операції. Рання рецидивна саркома може виникнути в період після півроку до 3 років, після трирічного терміну – це пізній рецидив. Наслідком такого вторинного процесу може бути поява метастазів, розвиток яких стане ще більш агресивним.
Основним симптомом місцевого рецидиву синовіальної саркоми є поява пухлинного вузла, який можливо визначити візуально.
Швидкий ріст пухлини, метастазування, рецидиви роблять прогноз мягкотканной синовіальної саркоми невтішним і складають статистичну картину п’ятирічної виживаності від 20% до 40%.