Главная » Хвороби та лікування » Меліоїдоз: причини, симптоми, лікування

Меліоїдоз: причини, симптоми, лікування

FacebookМой мирВконтактеОдноклассникиGoogle+

Мелиоидоз (або хвороба Уітмор, несправжній сап, псевдохолера, пневмоэнтерит) – це гостра, хронічно протікає або рецидивуюча вкрай небезпечна інфекція, яка провокується Pseudomonas pseudomallei і виражається в проявах сепсису, що супроводжується формуванням множинних гнійно-некротичних вогнищ у різних тканинах і внутрішніх органах. При розвитку цієї недуги та відсутність своєчасної та адекватної етіотропної терапії летальність хворих досягає дуже високих показників.

§ Зміст

За даними епідеміологів інфікування Pseudomonas pseiidomallei часто спостерігається приблизно в 45 державах:

  • в Австралії;
  • Індонезії;
  • країнах Південно-Східної Азії;
  • Східної та Західної Африки;
  • Південної і Центральної Америки.

У цих регіонах при обстеженні населення антитіла до збудника виявляються майже у 7-10 % жителів, такий показник вказує на досить широке розповсюдження цієї небезпечної недуги. У країнах Європи та США так само виявляються випадки такого захворювання, але вони є привізними.

За спостереженнями фахівців найчастіше цієї небезпечної для життя інфекцію хворіють сільські жителі або працівники на фермах. Щороку недуга забирає десятки тисяч життів. Наприклад, в 2015 році, від меліоїдоза загинуло 89 тисяч людей (з 165 тисяч інфікованих).

Для порівняння: від такої інфекційної хвороби, як лихоманка Денге, щорічно гине 12,5 тисяч, а від кору – 95 тисяч людей. Її головне підступність полягає в тому, що симптоми захворювання нерідко схожі з багатьма іншими інфекційними недугами, а несвоєчасність терапії часто призводить до смерті пацієнтів (приблизно в 70-100 % випадків). Лікування цієї небезпечної інфекції може проводитися тільки обмеженим переліком антибактеріальних препаратів, і цей факт так само нерідко призводить до сумних наслідків такої небезпечної недуги.

Саме підступність і високий відсоток летальності при мелиоидозе зобов’язує медиків вести санітарно-просвітницьку роботу серед жителів ендемічних регіонів, і серед туристів, які відвідують ці географічні області. Тільки таким чином може досягатися зниження кількості інфікованих і почали несвоєчасну терапію хвороби Уітмор.

ПричиниЗараження меліоїдозом відбувається шляхом вживання заражених продуктів або води, а також при вдиханні пилу, що містить збудника.

Мелиоидоз викликається інфікуванням грамнегативної аеробної бацилою Уітмор (або Pseudomonas pseudomallei). За своєю будовою – культурального і морфологічною – цей мікроорганізм схожий з збудником сапа і саме тому захворювання іноді називають хибним сапом.

Бацила Уітмор має довжину близько 2-6 мкм і завширшки – 0,5-1 мкм. Вона може пересуватися завдяки присутності джгутиків і мешкає у вологій землі, гниючих матеріалах чи воді. Збудник може тривалий час зберігати свою патогенність, але швидко знищується при високих температурах або впливі різних дезінфікуючих засобів.

Основними резервуарами хвороби Уітмор в природі є ґрунт і вода, які піддаються забрудненню інфікованими виділеннями інфікованих тварин:

  • собак;
  • кішок;
  • свиней;
  • великої рогатої худоби;
  • коней;
  • кроликів;
  • кенгуру;
  • щурів.

Людина заражається Pseudomonas pseudomallei за таких обставин:

  • вживання інфікованої їжі або води;
  • вдихання патогенного мікроорганізму разом з пилом;
  • при попаданні зараженого матеріалу на ділянки пошкоджених шкірних покривів.

У медичній літературі описані поодинокі випадки інфікування статевим (від хворого мелиоидозным простатитом до партнерки) або внутрішньолікарняних шляхом (при догляді медперсоналом за інфікованими пацієнтами). Максимальний пік кількості хворих фіксується в сезон дощів під час сільгоспробіт, стихійних лих або військових дій.

За даними статистики приблизно 98 % хворих – чоловіки.

Після попадання в організм вищеописаними шляхами бацила осідає і розмножується в лімфатичних вузлах. Якщо інфекційний агент потрапляє в кров, то у хворого виникають ознаки сепсису. Далі в різних тканинах і органах можуть формуватися множинні абсцеси і гранульоми з казеозним некрозом. Як правило, такі вогнища ураження виникають на шкірних покривах, в легенях, кістках, нирках, печінці, мозкових оболонках, головному мозку і селезінці.

Зазвичай септична форма цієї інфекції розвивається у людей з ослабленим імунітетом. Це можуть бути хворі, в анамнезі у яких присутні наступні захворювання:

  • цукровий діабет;
  • алкоголізм;
  • хронічний гепатит;
  • наркозалежність.

При відсутності проблем з імунною системою частіше розвивається легенева форма цієї інфекції. При такому перебігу у тканинах легень з’являються абсцеси. Іноді вони можуть протікати у прихованій формі.

Після лікування меліоїдоза у видужали пацієнтів формується тривалий, а іноді і довічний імунітет.


Симптоми у людини

Зазвичай з моменту зараження бацилами Уітмор до появи перших ознак проходить від 2 до 12-24 днів (іноді інкубаційний період затягується до кількох місяців).

Мелиоидоз може проходити в наступних формах:

  • латентна;
  • септична: гостра, підгостра, блискавична, хронічна;
  • легенева: інфільтративна, абсцедуюча;
  • рецидивуюча.

Ознаки латентної форми

При латентному перебігу хвороби у інфікованої не виявляються ознаки зараження, і факт присутності бацили в організмі може встановлюватися тільки після проведення серологічного аналізу крові серед місцевого населення ендемічних районів або у туристів, що повернулися з потенційно небезпечних областей.

У ряді випадків латентний перебіг під впливом різних несприятливих факторів здатна активізуватися і трансформуватися в легеневу або септичну форму.


Ознаки септичної форми

У ряді випадків септичний мелиоидоз починається щодо поетапно:

  • Спочатку у пацієнта виникають скарги на появу запального вогнища інфільтративного характеру (тобто ущільнення і почервоніння) у місці проникнення інфекції в шкіру.
  • Після цього патогенний агент провокує розвиток регіонарного лімфаденіту, що проявляється лихоманкою.
  • Далі недуга приймає септичний перебіг: у хворого раптово піднімається температура до високих цифр (41 °C), виникає різка та інтенсивний головний біль і задишка.

У ряді випадків септична форма розвивається стрімко, і пацієнт гине внаслідок інфекційно-токсичного шоку. При такому перебігу хвороби летальний результат за спостереженнями фахівців настає через 2-4 дні, ще до виникнення септичних уражень шкіри і тканин органів. Цей різновид септичного меліоїдоза називають блискавичною.

При іншому протязі септичної форми в легенях формується первинний осередок, що проявляється запаленням легеневих тканин. Далі інфекція поширюється по крові і вражає інші системи і внутрішні органи.

На тлі такого перебігу хвороби у хворого виникають такі симптоми:

  • лихоманка до 39 °C;
  • озноб;
  • кашель;
  • біль у грудях;
  • притуплення звуку при простукуванні легенів;
  • хрипи при прослуховуванні легень (над вогнищами поразки).

Як правило, запальні вогнища при такому перебігу меліоїдоза виникають у верхніх частках легень.

Розвиток септичної форми відбувається по наростаючій. У хворого на тілі виникають множинні пустули (висипання) та гнійні вогнища у внутрішніх органах і м’язах. Захворювання триває від 8 до 12 днів.

Особливо швидко септична форма цієї інфекції розвивається у людей з ознаками ослабленого імунітету, і про таких групах ризику вже є дані, надані в цій статті в розділі «Причини». У таких складних пацієнтів швидко розвивається лихоманка і синдром інтоксикації. Практично одночасно виникають симптоми, що вказують на ураження легеневої тканини та інших внутрішніх органів.

 

Крім вищеописаних симптомів у пацієнтів з групи ризику проявляються такі ознаки інфекції:

  • пустулезная висип по всьому тілу;
  • виражена задишка;
  • синюшність;
  • водянистий стілець;
  • ознаки фарингіту;
  • симптоми гнійних артритів, менінгіту та розлади свідомості (у деяких пацієнтів);
  • осередки вузликових затемнень на рентгенівському знімку легенів, згодом зливаються в інфільтрати.

У заражених з ослабленим імунітетом мелиоидоз важко піддається терапії або зовсім не реагує на лікування.

Якщо септична форма інфекції протікає підгостро або хронічно, то недуга набуває більш тривалий перебіг. Абсцеси формуються не так швидко, і захворювання періодично дає ремісію. Однак навіть при такому перебігу мелиоидоз без своєчасного початку терапії, спрямованої на знищення патогенного мікроорганізму, призводить до смерті пацієнта. При підгострому перебігу хворі гинуть через місяць, а при хронічному – через кілька місяців.

Ознаки легеневої форми

При легеневому мелиоидозе недуга іноді може розвиватися стрімко, але частіше з’являються симптоми наростають поступово і проявляються у вигляді абсцедуючої пневмонії або гнійного плевриту. У рідкісних випадках ознаки інфекції виявляються випадково при проведенні рентгенографії легень з приводу інших хвороб.

Основні симптоми легеневої форми такі:

  • лихоманка неправильного або інтермітуючого характеру;
  • пітливість;
  • виражене зниження толерантності до навантажень;
  • колючі болі в грудній клітці;
  • кашель з відділенням гнійного мокротиння або кровянистого характеру (ексудат зазвичай виділяється у великих кількостях);
  • погіршення апетиту і зниження ваги (зазвичай на 10-15 кг);
  • нейтрофільний лейкоцитоз і підвищення ШОЕ в клінічному аналізі крові;
  • схожі на прояви туберкульозу ознаки на знімку легень: тонкостінні порожнини діаметром 1-4 см (іноді виявляються тільки інфільтрати без казеозних проявів та формування порожнинних вогнищ).


Ознаки рецидивуючої форми

При рецидивуючому мелиоидозе бацила тривалий час присутні в організмі хворого приховано і активується в легеневу, септичну або хронічну форму. Як правило, перший рецидив виникає через тривалий час після потрапляння інфекційного агента в організм. У медичній літературі описаний випадок, коли у інфікованого пацієнта перші ознаки хвороби виникли через 26 років.

Причиною розвитку загострення при рецидивуючому перебігу меліоїдоза стають різні сприятливі фактори:

  • проведення радиолучевого лікування;
  • важкий перебіг грипозної пневмонії;
  • виконання хірургічної операції і т. п.

Як зрозуміти, що тварина хворіє меліоїдозом

Тварини є джерелами цього інфекційного захворювання, а це означає, що кожному з нас не завадить знати ознаки, за якими можна визначити небезпеку контакту з такими носіями. Собаки, кішки, свині, велика рогата худоба, коні, кролики, кенгуру або пацюки, що живуть у небезпечних регіонах, є резервуарами, що поширюють інфекцію.

У хворих тварин виявляються наступне симптоми:

  • лихоманка;
  • виділення з носа та інших природних отворів;
  • кашель;
  • задишка;
  • формування гнійників;
  • погіршення апетиту і ін

Інфіковані особини гинуть через 7-21 днів.

ДіагностикаВстановити остаточний діагноз допоможе бакпосів біологічного матеріалу, взятого у хворого, на живильне середовище.

В епідемічних регіонах діагностика захворювання зазвичай не викликає труднощів, але в нехарактерних осередках виявлення меліоїдоза нерідко істотно ускладнюється через схожість його симптомів з іншими хворобами. Саме тому лікарям, які стикаються з такими ж поліморфними симптомами, як і при мелиоидозе, пацієнту слід задавати уточнююче запитання про перебування в потенційно небезпечних регіонах.

  • Остаточний діагноз може підтверджуватися на підставі результатів бактеріологічного посіву на поживні середовища таких рідких середовищ організму, як харкотиння, сеча, виділення з гнійних вогнищ або кров.
  • Для більш швидкого обстеження матеріалу застосовується люмінесцентна мікроскопія, а з методик серологічної лабораторної діагностики найбільшою інформативністю мають такі аналізи, як РНГА і РЗК.

Іноді фахівці для виявлення випадків інфікування бацилою Уітмор проводять біологічну пробу, суть якої полягає в навмисному інфікуванні тварин в умовах лабораторії. Для цього зазвичай використовуються морські свинки. Після зараження у хворої тварини виникає великий гнійник в місці введення інфекційного агента і розвивається орхіт, перитоніт і абсцеси в інших тканинах і органах. Після цього морська свинка гине через 10-20 днів.

Для виключення помилкового діагнозу виконується диференціальна діагностика з такими захворюваннями:

  • туберкульоз;
  • чума;
  • сепсис;
  • холера;
  • сап;
  • системні мікози;
  • третинний сифіліс;
  • абсцеси дизентерійного генезу.

Лікування

Лікування цього інфекційного захворювання завжди передбачає ізоляцію хворого і проведення масштабної антибіотикотерапії протягом 1 – 2 місяців. Для цього можуть застосовуватися такі групи цих препаратів:

  • хлорамфенікол, левоміцетин;
  • цефалоспорини;
  • тетрацикліни;
  • сульфаніламіди тривалої дії та ін

При септичному перебігу захворювання пацієнту призначається комбінація з декількох антибіотиків, препарати вводяться внутрішньовенно або внутрішньом’язово у великих дозах.

Крім етіотропного лікування хворому призначаються симптоматичні та патогенетичні засоби.

  • При формуванні абсцесів виконується їх хірургічне розтин з наступним дренуванням.
  • При розвитку гнійного плевриту пацієнту може бути показано виконання дренування плевральної порожнини з наступним промиванням ураженої області антибактеріальними засобами.

Профілактика

Поки вчені не змогли створити специфічних засобів для запобігання зараження меліоїдозом. Зараз в якості профілактики цього небезпечного захворювання повинні дотримуватися наступне заходи:

  • обов’язкова госпіталізація і ізоляція інфікованих в спеціалізовані стаціонари;
  • збір в спеціальні ємності і дезінфекція виділень хворих;
  • заходи по знищенню тварин-носіїв (щурів та інших гризунів);
  • захист продуктів харчування від обсіменіння інфекцією на складах, підприємствах тощо;
  • заборона на вживання сирої води і купання в потенційно небезпечних водоймах;
  • ізоляція тварин, які могли бути заражені бацилою Уітмор, з подальшим бактеріологічним дослідженням методом;
  • заборона на що виконується з метою використання м’яса в їжу забій інфікованих тварин;
  • проведення санітарно-просвітницької роботи з метою підвищення рівня общегигиенической культури серед жителів і туристів эндемически небезпечних регіонів.

Прогноз

При відсутності своєчасного призначення антибіотиків помирає 100 % пацієнтів. При лікуванні септичної форми меліоїдоза летальність становить понад 50 %. При інших варіантах перебігу хвороби результат більш сприятливий. Однак у 20 % пацієнтів можливо виникнення віддалених рецидивів інфекції.

До якого лікаря звернутися

При виникненні високої лихоманки, абсцесів, кашель з гнійним виділенням і інших ознак меліоїдоза слід звернутися до інфекціоніста. Особливо актуальна ця рекомендація для людей, які живуть або відвідують неблагополучні по відношенню до цієї інфекції регіони. Після проведення збору анамнезу і виконання ряду лабораторних досліджень лікар зможе призначити пацієнту необхідне лікування.

Мелиоидоз відноситься до небезпечних для життя інфекцій і потребує своєчасному виявленні та невідкладному лікуванні етіотропними засобами, так як при відсутності терапії майже 100 % пацієнтів помирає в короткі терміни. Недуга може протікати в різних формах, але найбільш небезпечні наслідки при септичному перебігу. Як правило, така інфекція поширена тільки в ендемічних регіонах, але ймовірність її завезення (наприклад, туристами) залишається високою і вимагає пильності.

Доповідь спеціаліста на тему «Забуті інфекції: сап, мелиоидоз. Лабораторна діагностика»:

Т. Б. Сафонова – Забуті (рідко зустрічаються) інфекції – сап, мелиоидоз. Лабораторна діагностика


Watch this video on YouTube

Подивіться популярні статті

 

загрузка...

Оставить комментарий

Ваш email нигде не будет показанОбязательные для заполнения поля помечены *

*