Головна » Краса і здоров'я » Дифузний эутиреоидный зоб: причини, симптоми і лікування

Дифузний эутиреоидный зоб: причини, симптоми і лікування

 

загрузка...

Дифузний эутиреоидный (інакше – нетоксический) зоб – це захворювання, що характеризується дифузним збільшенням щитовидної залози без ознак порушення її функції. Збільшення може визначатися при пальпації (промацуванні) передньої поверхні шиї, а може бути помітно і просто «на око». Половину хворих становлять діти та молоді люди віком до 20 років. Жінки страждають частіше за чоловіків (2-3:1 відповідно). Нерідко ця патологія діагностується у вагітних жінок та у період лактації. Про те, чому виникає дифузний нетоксический зоб, про симптоми, особливості діагностики та принципи лікування даного стану ви прочитаєте у нашій статті.

Зміст

Причини і механізм розвитку

Причинним фактором переважної більшості випадків цієї патології є дефіцит в організмі йоду. В таких умовах підтримувати нормальну концентрацію гормонів щитовидної залози стає складно, адже для їх синтезу необхідний йод. Щоб досягти цієї мети, компенсувати дефіцит мікроелемента, тироциты з підвищеною активністю захоплюють із крові йод, що в кінцевому підсумку призводить до їх гіпертрофії – щитовидна залоза дифузно збільшується в розмірах.

Розвитку еутиреоїдного зоба сприяють і деякі інші фактори, зокрема:

  • психоемоційні стреси;
  • куріння;
  • хронічні інфекційні захворювання;
  • дефіцит в організмі ряду мікроелементів (цинку, марганцю, кобальту, селену та інших);
  • підвищена концентрація в крові кальцію.

Також грають роль генетична схильність, стать і вік людини.

Види

В залежності від факторів, що спровокували розвиток хвороби, виділяють спорадичний і ендемічний дифузний эутиреоидный зоб. Перша форма обумовлена дефектами ферментів, що відповідають за синтез тироксину і трийодтироніну, а рівень йоду в даному випадку значення не грає. Випадки такої патології одиничні, тобто, в певному регіоні їм страждає дуже мала кількість людей. Зоб ендемічний виникає саме в результаті дефіциту йоду в навколишньому середовищі, а отже, і в організмах проживають в даній місцевості людей. Випадки цієї патології множинні в певному регіоні.

Залежно від ступеня збільшення щитовидної залози виділяють 3 ступеня зоба:

  • 0 – щитовидна залоза не збільшена, не видно візуально, зобу немає;
  • I – збільшення щитовидної залози визначається при її зондуванні, але при нормальному положенні шиї не помітно візуально або ж пальпаторно визначаються вузли, які не впливають на розмір щитовидної залози;
  • II – збільшення щитовидки помітно візуально при нормальному положенні шиї.


Симптоми

Оскільки функція щитовидної залози при дифузному нетоксическом зобі не страждає (тому його і називають еутиреоїдним), клінічні прояви цього захворювання практично, а в ряді випадків і зовсім відсутні. Хіба що, людина звертає увагу на косметичний дефект (заліза стає помітна на око»), а також збільшення шиї в обсязі хворому починають тиснути раніше нормальні за розміром коміри).

У важких випадках можуть визначатися симптоми здавлення збільшеною щитовидною залозою сусідніх органів – трахеї і стравоходу. Хворому стає важче дихати, виникають труднощі з проковтуванням їжі, особливо твердої консистенції. Також можуть здавлюватися проходять поряд нервові і судинні стовбури (розвивається синдром верхньої порожнистої вени). Рідше заліза запалюється – розвивається струму.

На тлі даної патології при відсутності медичної допомоги згодом можуть розвинутися інші захворювання щитовидної залози, зокрема, дифузний токсичний, вузловий зоб.

Принципи діагностики

У діагностиці дифузного еутиреоїдного зоба важливий кожен із чотирьох її етапів: скарги хворого та дані анамнезу, оцінку об’єктивного статусу, діагностика – лабораторна та інструментальна. Зупинимося детальніше на кожному з них.

Скарги і анамнез

На даному етапі лікар з’ясовує у пацієнта, які неприємні симптоми його турбують, і пов’язує їх з тією чи іншою патологією щитовидної залози. При описуваному нами захворюванні скарг у хворого мінімум або ж вони зовсім відсутні.

З даних анамнезу має значення регіон проживання пацієнта (маються дані про те, чи є той чи інший регіон ендемічним по цьому захворюванню чи ні, тобто, існує в ньому дефіцит йоду або ж кількість мікроелемента в навколишньому середовищі достатньо). Якщо нестача йоду існує, діагноз еутиреоїдного зоба цілком імовірний.

Також важливі дані про шкідливі звички пацієнта (особливо його пристрасть до нікотину) та кількості вагітностей (як відомо, організм вагітної відчуває велику потребу в йоді, ніж поза вагітністю).

Оцінка об’єктивного статусу

При пальпації, а в ряді випадків і візуально лікар визначає збільшення щитовидної залози в розмірах або наявність в її тканини вузлуватих утворень. Якщо такі зміни виявлені, лікар рекомендує пацієнту пройти УЗД.

Лабораторні дослідження

Найбільший діагностичний інтерес представляє концентрація в крові тиреотропного гормону гіпофіза, скорочено ТТГ. Також пацієнту може бути призначено аналіз на рівень у ній тироксину, трийодтироніну і білка тиреоглобулина.

При эутиреозе вміст тиреоїдних гормонів і ТТГ, як правило, знаходиться в межах нормальних значень, а рівень тиреоглобулина, якщо є дефіцит йоду, може бути підвищений.

Інструментальна діагностика

В першу чергу проводять УЗД щитовидної залози. Цей метод дослідження дозволяє оцінити розміри органу, його форму, структуру, взаємовідносини з розташованими поруч органами шиї, виявити і охарактеризувати вузлові утворення, якщо такі є.

З метою діагностики загрудинного зоба проводять сцинтиграфію залози.

При великому зобі хворому показана рентгенографія з контрастуванням стравоходу. Метод дозволяє виявити компресію цього органу збільшеною щитовидною залозою.

Принципи лікування

Залежно від клінічної ситуації хворому може бути рекомендоване медикаментозне або хірургічне лікування.

Медикаментозна терапія включає в себе:

  • препарати йоду (з метою компенсації дефіциту);
  • левотироксин натрію (з метою контролю рівня ТТГ на певному рівні).

На початковому етапі терапії, як правило, застосовують препарати йоду в дозі 100-200 мкг на добу. Це незабаром призводить до зниження активності клітин щитовидної залози і нормалізації їх розмірів. Ці лікарські засоби безпечні, не вимагають ретельного підбору дози та контролю лікування шляхом частих аналізів крові.

Левотироксин натрію зазвичай приймають у дозі 100-150 мг. Після скасування даного лікарського засобу існує досить висока ймовірність рецидиву хвороби та розвитку медикаментозного тиреотоксикозу. Крім того, необхідний контроль над рівнем тиреотропних гормонів і ТТГ у крові.

Нерідко ці 2 препарату застосовують у комплексі. Переваги такої схеми лікування: швидке відновлення нормальних розмірів щитовидної залози та зниження ризику рецидиву зоба.

У літніх пацієнтів з зобом I ступеня краща тактика активного спостереження з періодичним визначенням в крові рівня тиреотропного гормону і проведенням УЗД.

При вагітності препаратами вибору є препарати йоду.

Оперативне втручання призначають хворим з великими розмірами зоба, наявністю симптомів здавлювання їм прилеглих органів.


Висновок

Дифузний эутиреоидный зоб – захворювання щитовидної залози, поширене в регіонах з низьким вмістом йоду в навколишньому середовищі. Збільшення щитовидки при цьому – компенсаторна реакція, що забезпечує нормальну концентрацію тироксину і трийодтироніну в крові.

Часто протікає безсимптомно, рідше виявляється лише косметичним дефектом, коли щитовидна залоза стає видно неозброєним оком. Значно збільшена в розмірах, вона може здавлювати навколишні органи, що проявляється утрудненням дихання і проковтування їжі.

Головними в діагностиці є пальпація щитовидної залози, УЗД цього органу, а також визначення в крові рівня ТТГ і тиреоїдних гормонів.

У лікуванні провідне значення належить препаратів йоду, рідше застосовують левотироксин натрію, а у важких випадках хворим показано втручання хірурга.

Щоб запобігти розвиток еутиреоїдного зоба, особам, що проживають в ендемічних по даному захворюванню районах, необхідно вживати в їжу йодовану сіль та інші продукти, що містять цей мікроелемент. В середньому для дітей віком від 0 до 5 років добова потреба в йоді становить 90 мкг, від 6 до 12 років – 120 мкг, старше 12 років і дорослих – 150 мкг, а для жінок у період вагітності і лактації – 250 мкг. Особам з груп ризику (ті ж вагітні, матері-годувальниці, а також люди, які перенесли операцію на щитовидці) рекомендований прийом препаратів йоду з профілактичною метою, але після визначення добової йодурії – кількості йоду, що виділяється з сечею за добу. Якщо цей показник знаходиться в межах нормальних значень, додатковий прийом препаратів йоду не потрібно.

До якого лікаря звернутися

При збільшенні об’єму шиї, утрудненні ковтання або тим більше порушенні дихання необхідно звернутися до терапевта. Він зможе виявити збільшення щитовидної залози і направити пацієнта до ендокринолога. Якщо рівень гормонів в крові близький до норми, лікування залежить від ступеня збільшення залози.

загрузка...

загрузка...

Оставить комментарий

Ваш email нигде не будет показанОбязательные для заполнения поля помечены *

*